Трансгендерний хлопець, що транзиціонував у дівчину, передумав
У 13 Патрікові дали естроген, щоб зупинити статеве дозрівання. У 14 він зрозумів, що він хлопець — тепер у нього груди й зрощені кістки, які він ніколи не переросте.
Огляд
Австралійський підліток Патрік Мітчелл, якому у 12 років діагностували гендерну дисфорію, два роки жив як дівчина на естрогені, розпочатому в 13. У 14 він знову ідентифікувався як хлопець, але тепер має постійні груди й змінену структуру кісток, що вимагає операції з видалення грудей у Південній Кореї.
Повне узагальнення відео
Австралійський підліток Патрік Мітчелл, якому зараз 14, останні два роки жив як дівчинка після того, як у 12 років йому поставили діагноз гендерної дисфорії. На лондонському ринку Camden Market він знову купує «хлопчачий» одяг, пояснюючи, що тепер ідентифікує себе просто як «хлопчика і дівчинку», але здебільшого як хлопчика. Естроген, який він приймав з 13 років, залишив постійні зміни — помітні груди й змінену будову кісток, — тож він носить вільні кофти, щоб їх приховати. Патрік каже, що фізичні нагадування «не дуже корисні» тепер, коли його відчуття себе змінилося, і разом із матір’ю, Еллі Мітчелл, вони планують операцію з видалення грудей у Південній Кореї — одному з небагатьох місць, готових оперувати 14-річного. Еллі розповідає, що в три-чотири роки Патрік любив одягатися в дівчачий одяг і одного разу попросив піти до лікаря, «щоб його перетворили на дівчинку». Вона відкинула це як фазу, доки у 12 років він не сказав їй, що почувається дівчинкою, ув’язненою в хлопчачому тілі, і не почав переживати тяжкий дистрес: панічні атаки, суїцидальні думки та погрози втекти з дому, якщо не отримає доступ до блокаторів статевого дозрівання. Оскільки державні клініки називали терміни очікування в три місяці, Еллі почала давати Патріку власний естроген у 13 років, прагнучи зупинити його швидке зростання й маскулінізацію. Рентген у лікарні підтвердив, що його кістки зростаються за жіночим типом, і Патрік спершу відчув полегшення й щастя, вірячи, що перебуває на правильному шляху до того, щоб стати дівчинкою. Сидонейський педіатр професор Джон Вайтголл критикує поспіх із медичним лікуванням, стверджуючи, що більшість дітей із гендерною дисфорією «переростають це» і що призначення естрогену є «експериментальним», а не доказовим. Він доводить, що зростаюча кількість діагнозів відображає соціальне зараження, а не справжню поширеність. Проте Патрік не називає фахівців «неправими»; він каже, що вони застосували найкращі наявні на той час знання і що перехід був «тим, що мені було потрібно тоді». Тепер він просто хоче «бути нормальним», чекати на плавання без широких сорочок і жити «як будь-яка інша дитина». Еллі, визнаючи темні моменти та незворотні фізичні зміни, каже, що не шкодує: «Бачити, як твоя дитина усміхається, — він тепер такий щасливий і впевнений».