Голландський протокол: дослідження й критика

Як нідерландські клініцисти створили протокол блокаторів, що виявили дослідження 2011 і 2014 років і чому критики їх оспорюють.

Огляд

Голландський протокол — це модель лікування, яка запровадила блокатори статевого дозрівання в гендерну медицину. Його розробила невелика група клініцистів в Утрехті й Амстердамі в 1990-х і на початку 2000-х років. Згідно з протоколом, ретельно відібраний підліток із довічною гендерною дисфорією (стражданням через невідповідність між статтю та відчутним гендером) міг приблизно з 12 років почати приймати агоніст гонадотропін-рилізинг-гормону (GnRHa) — препарат, який вимикає гормональні сигнали, що запускають статеве дозрівання. Гормони протилежної статі призначали приблизно з 16 років, а операцію — з 18.

Два дослідження зі спостереження за однією амстердамською когортою, опубліковані 2011 і 2014 року, стали головним доказом того, що ця послідовність працює. Міжнародні настанови посилалися на них, а клініки у Великій Британії, Північній Америці, Австралії та інших місцях узяли на озброєння варіанти цього підходу. Приблизно з 2019 року дослідження зазнають постійної критики. Критики вказують на малі вибірки, людей, які вибули з дослідження, змінену шкалу вимірювання, пацієнтку, яка померла після операції, і на те, що британська спроба відтворити результати не виявила жодної психологічної користі.

Ця сторінка простежує протокол від його витоків до найновіших нідерландських даних, зокрема van der Loos et al. 2022 про продовження гормональної терапії та огляд Ради зі здоров'я Нідерландів 2026 року. Вона ставить поруч розповіді людей після детранзиції, яким блокатори дали в молодому віці, і розповіді транслюдей про те саме лікування. Загальні докази щодо блокаторів (щільність кісток, розвиток мозку, фертильність, побічні ефекти) викладено на сторінці Блокатори статевого дозрівання. Подальші національні огляди доказів — на сторінці Огляди доказів. Дослідження дезистенції в дитинстві, значна частина якого теж походить з Амстердама, — на сторінці Дезистенція.

Ключовий момент

Нідерландські дослідження були першим проспективним дослідженням пригнічення статевого дозрівання при гендерній дисфорії. Вони виявили поліпшення настрою та поведінки в малій, суворо відібраній групі. У них не було групи порівняння, нікого не спостерігали після ранніх двадцятих, і вони не вивчали тип пацієнта, який сьогодні становить більшість направлень у багатьох країнах. Самі нідерландські клініцисти сказали, що їхні висновки можуть не поширюватися на цю новішу групу.

Витоки протоколу

До блокаторів статевого дозрівання

У 1970-х і 1980-х роках дорослих «транссексуалів» у Нідерландах лікували в гендерних командах в Амстердамі та Утрехті. Підліткам зазвичай казали чекати гормонів до 18 років. Пеггі Коен-Кетеніс, психологиня, яка працювала з дорослими пацієнтами, 1987 року перейшла до відділення дитячої та підліткової психіатрії Університетського медичного центру Утрехта. До неї почали направляти підлітків із гендерною дисфорією. Згідно з докторською дисертацією Amsterdam UMC 2024 року, яка розповідає історію клініки, вона помітила, що деякі з них страждають попри психологічну підтримку, і наполягала на зниженні віку для гормонів протилежної статі до 16 років для відібраної групи, яка «добре функціонувала соціально й мала підтримуючих батьків» (van der Loos 2024, The Dutch Protocol: Coming of Age).

Аргумент на користь раннього лікування спирався на спостереження за першими 22 молодими пацієнтами утрехтської клініки, яких опитали після операції у двадцятих роках; вони, здавалося, почувалися краще, ніж дорослі, які перейшли пізніше. Майкл Біґґс, оксфордський соціолог, який написав найдетальнішу історію протоколу, зауважує, що цю групу порівняння взяли з попередніх десятиліть дорослих пацієнтів (Biggs 2023).

Перший заблокований підліток

Ідея використовувати GnRHa прийшла з дитячої ендокринології, де ці препарати вже застосовували, щоб зупинити передчасне статеве дозрівання (дозрівання, що починається незвично рано). Перший опублікований випадок — пацієнтка, відома як «FG» або «B», яка почала пригнічення дозрівання у 13 років, продовжувала до 18, а потім отримала тестостерон і низку операцій: мастектомію, гістеректомію з видаленням яєчників і генітальну хірургію, остання з яких ще чекала на неї у 20 років (Cohen-Kettenis & van Goozen 1998). Біґґс зауважує, що протягом кількох років цей єдиний опис випадку був єдиним опублікованим доказом втручання. Він також зауважує, що його вже переймали в інших місцях, зокрема в Стандартах допомоги 2001 року Harry Benjamin International Gender Dysphoria Association, яка згодом стала World Professional Association for Transgender Health (WPATH) (Biggs 2023).

Клініцисти

З протоколом пов'язані три імені: Пеггі Коен-Кетеніс, психологиня, яку Біґґс вважає головною винахідницею; Генрієтте Делемарре-ван де Вал, дитяча ендокринологія у VU University Medical Center (VUmc) в Амстердамі; і Луїс Ґоорен, ендокринолог дорослої команди, співавтор першої друкованої пропозиції (Gooren & Delemarre-van de Waal 1996).

У тій статті 1996 року GnRHa описано як «повністю оборотний» — твердження, за яким, за словами Біґґса, тоді не стояло даних, зважаючи на те, що протокол означав пригнічення до чотирьох років. Протокол офіційно описано 2006 року (Delemarre-van de Waal & Cohen-Kettenis 2006) і ще раз 2008 року (Cohen-Kettenis, Delemarre-van de Waal & Gooren 2008). Підліткова служба переїхала до Амстердама, де Центр експертизи з гендерної дисфорії у VUmc (нині Amsterdam UMC) став джерелом більшості досліджень.

Обґрунтування

Протокол спирався на два твердження: що блокатори оборотні (припиніть препарат — і дозрівання відновиться) і що вони допомагають діагнозу, даючи «час подумати» без страждання від небажаного дозрівання. Третя мета була практичною: того, хто ніколи не проходить через дозрівання власної статі, згодом легше зробити схожим на протилежну стать. Біґґс твердить, що ця косметична мета була справжнім аргументом продажу. Якщо майже всі, хто починає блокатори, переходять на гормони протилежної статі, «діагностичний» період, здається, нікого не відсіює (див. Блокатори статевого дозрівання: питання «кнопки паузи»).

Правила відбору

Голландський протокол ніколи не призначався для кожного молодого, хто казав, що він трансгендерний. Опубліковані критерії були суворими (Delemarre-van de Waal & Cohen-Kettenis 2006; de Vries et al. 2011):

ПравилоЩо воно вимагалоЧому це мало значення
Рання, стійка дисфоріяГендерна дисфорія з раннього дитинства, яка посилилася з першими фізичними змінами дозріванняВласні спостереження клініцистів показали, що дисфорія більшості направлених до клініки дітей слабшала до підліткового віку (див. Дезистенція). Дисфорію, що тривала до дозрівання й посилювалася в ньому, розглядали як ознаку того, що вона збережеться.
Психологічна стабільністьЖодних серйозних психіатричних станів, які могли б завадити оцінці чи лікуванню; підлітків із проблемами на кшталт тяжкої депресії чи психозу слід було спершу лікуватиЩоб переконатися, що страждання спричинене не чимось іншим і що молода людина впорається з лікуванням
Підтримка сім'їБатьки або опікуни, які підтримували лікування і могли забезпечити стабільну підтримку протягом усього шляхуЛікування тривало роками й залежало від стабільного дому
Вік і стадія дозріванняЩонайменше 12 років і стадія Таннера 2–3 (перші видимі ознаки дозрівання)Клініцисти хотіли, щоб підліток спершу пережив початок власного дозрівання як діагностичний тест
Комплексна оцінкаБагато зустрічей із фахівцем із психічного здоров'я протягом тривалого періоду перед будь-яким медичним кроком і подальша психологічна підтримкаЩоб дослідити інші пояснення й підтримати ухвалення рішень

Ці критерії виключали велику частину направлень. У когорті, з якої постали дослідження 2011 і 2014 років, 140 із 196 послідовно направлених підлітків визнали придатними до медичного лікування (de Vries et al. 2011). У клініці Лейдена між 2010 і 2018 роками 143 із 214 підлітків, достатньо дорослих для лікування (67%), визнали придатними для блокаторів (Brik et al. 2020).

Біґґс виявив, що практика не завжди відповідала записаним правилам. Мінімальний вік 12 років не завжди дотримували, а таблиця в самій статті 2014 року показує, що вік на початку GnRHa в тій когорті коливався від 11,5 до 18,5 років (Biggs 2023; de Vries et al. 2014).

Чи відповідали б люди після детранзиції критеріям?

Правила відбору припускали, що ретельна оцінка ранньої, стійкої дисфорії може виявити підлітків, чия дисфорія триватиме. Деякі люди після детранзиції кажуть, що пройшли б цей скринінг. Вони описують дисфорію з дитинства, довгі оцінки й відсутність очевидних попереджувальних ознак — і все ж пройшли детранзицію.

Я ходив на щотижневі сеанси до психологині з 12 років, мав оцінку щодо гендерної дисфорії, яка складалася з кількох сеансів протягом 6 місяців, і мені поставили діагноз у 15 років… Я був дуже ясним випадком сильно дисфоричного бінарного транс-хлопця, який відповідав діагностичним критеріям і не показував жодних попереджувальних ознак, що могли б указувати на майбутню детранзицію, і все ж я тут. —Wonderful_Walk4093, жінка після детранзиції

Кумедно, здається, багато з нас тут — це люди, яких раніше класифікували б як «справжніх транс». Дисфорія з дитинства, жодної зі стереотипних ознак майбутньої детранзиції. Це справді змушує засумніватися в усій справі. —malcoze, жінка після детранзиції

Ці розповіді не показують, як часто випадки з раннім початком проходять детранзицію. Вони показують, що центральне припущення протоколу — що правильні критерії відбору можуть передбачити, хто отримає користь, — не є для людей після детранзиції чимось самоочевидним. Дослідження дитинства тієї самої амстердамської команди виявило, що дисфорія більшості направлених до клініки дітей слабшала і що дитяча дисфорія була сильно пов'язана з пізнішим потягом до своєї статі (Дезистенція). Біґґс твердить, що протокол так і не розібрався з тим, що означає блокувати дозрівання для підлітка, чия дисфорія інакше могла б ослабнути.

Дослідження 2011 року: лише блокатори

Що воно зробило

de Vries et al. 2011, опубліковане в Journal of Sexual Medicine, спостерігало за першими 70 із 111 підлітків, яким в амстердамській клініці між 2000 і 2008 роками призначили блокатори. Їх оцінювали перед початком GnRHa і ще раз незадовго до початку гормонів протилежної статі, у середньому приблизно через два роки. Вимірювання охоплювали поведінкові та емоційні проблеми (за звітами батьків і самозвітами), депресію, тривогу, гнів, загальне функціонування за оцінкою клініцистів, гендерну дисфорію й задоволеність тілом.

Що воно виявило

  • Поведінкові та емоційні проблеми й депресивні симптоми зменшилися, а функціонування за оцінкою клініцистів поліпшилося.
  • Частка підлітків, чиї проблеми за звітами батьків були в клінічному діапазоні, впала з 44% до 22%.
  • Гендерна дисфорія й незадоволеність тілом не змінилися. Тривога й гнів теж.
  • Жоден підліток не припинив блокатори. Усі 70 перейшли на гормони протилежної статі.

Автори дійшли висновку, що пригнічення дозрівання «можна вважати цінним внеском» у лікування.

Обмеження

  • Немає групи порівняння. Поліпшення можуть відображати дорослішання, психологічну підтримку, яку отримував кожен підліток, або регресію до середнього (людей часто оцінюють, коли страждання велике, тож пізніші бали зазвичай виглядають краще, хоч би що сталося).
  • Малі й неповні дані. Для деяких показників результати були доступні лише для приблизно 41 підлітка, за повторним аналізом англійського National Institute for Health and Care Excellence (NICE), який оцінив висновки як дуже низьку впевненість (NICE 2020).
  • Переважно нормальні бали на початку. Зміни переважно були зсувами в межах норми.
  • Основна проблема не поліпшилася. Препарат мав полегшити страждання щодо тіла, але показники цього страждання не змінилися.
  • Усі пацієнти продовжили. Те, що 100% перейшли на гормони, можна читати як ознаку доброго відбору або як ознаку того, що «діагностична» пауза не працювала як пауза.

Дослідження 2014 року: після гормонів і операції

Що воно зробило

de Vries et al. 2014, опубліковане в Pediatrics, спостерігало за тією самою когортою щонайменше рік після операції. Учасників оцінювали тричі: до блокаторів (середній вік 13,6), на початку гормонів протилежної статі (16,7) і після операції (20,7). Операція означала вагінопластику для трансжінок; для трансчоловіків — мастектомію й гістеректомію з видаленням яєчників.

Хто був у фінальній вибірці

З 70 підлітків дослідження 2011 року 55 (22 трансжінки, 33 трансчоловіки) взяли участь у фінальній оцінці. Стаття перелічує 15 осіб, які не взяли:

ПричинаКількість
Ще не минув рік після операції6
Медично непридатні до операції (наприклад, неконтрольований діабет, морбідне ожиріння)3
Відмовилися брати участь2
Не повернули анкети2
Вибули з догляду1
Померла після вагінопластики (некротизуючий фасціїт, тяжка інфекція тканин)1

Одинадцять із 15 неучасників були трансжінками (народженими хлопчиками). Повні дані за всі три часові точки були доступні для 40 учасників.

Що воно виявило

  • Гендерна дисфорія й труднощі з образом тіла зберігалися протягом пригнічення дозрівання і «реметували» після гормонів та операції.
  • Психологічне функціонування стабільно поліпшувалося, аж до частки клінічних проблем, «не відрізнюваної від вибірок загальної популяції».
  • Самопочуття й якість життя описали як подібні або кращі, ніж у нідерландських однолітків.
  • Жоден учасник не повідомив про жаль, і всі були «дуже або досить задоволені» своїми операціями.

Автори дійшли висновку, що протокол дає гендерно-дисфоричним молодим людям «можливість розвинутися в добре функціонуючих молодих дорослих». Разом зі статтею 2011 року це стало головним доказом протоколу в настановах, як-от настанова Endocrine Society 2017 року і Стандарти допомоги WPATH.

Критика

Аббруццезе, Левін і Мейсон (2023)

2023 року Е. Аббруццезе з Society for Evidence-Based Gender Medicine (групи, критичної до переходу молоді), психіатр Стівен Левін і педіатриня Джулія Мейсон опублікували детальну критику в Journal of Sex & Marital Therapy (Abbruzzese, Levine & Mason 2023). Це була відповідь Аннелу де Фріс, яка захищала дослідження від попередньої статті Левіна й колег (de Vries 2023).

Автори приймають, що дослідження показали: гормони й операція «можуть успішно змінювати фенотипічний вигляд» підлітків. Вони твердять, що дослідження не показали психологічної користі, достатньо великої, щоб виправдати шкоду, «включно з певністю безпліддя». Їхні головні пункти:

  1. Упередженість відбору. Далі проходили й були пораховані лише ті підлітки, які почувалися достатньо добре на кожному етапі. Ті, кого не могли оперувати, хто не відповідав або вибував, зникали з результатів. За їхніми словами, дослідження «мимоволі повідомляли лише про свої найкращі результати». Вони зауважують фінальну вибірку 55, «з ключовими результатами, доступними лише для 32 осіб».
  2. Шкалу гендерної дисфорії замінили. Utrecht Gender Dysphoria Scale (UGDS) має чоловічу й жіночу версії з переважно різними пунктами. До лікування й на початку гормонів учасники заповнювали версію для своєї статі при народженні. Після операції вони заповнювали версію для ідентифікованого гендера. Стаття сама це каже. Аббруццезе й колеги твердять, що перехід до шкали, розробленої для протилежної статі, «по суті гарантував» падіння балів, тож головний висновок про «розв'язання гендерної дисфорії» «цілком недійсний».
  3. Змішування з терапією. Кожен підліток отримував постійну психологічну підтримку, тож ефекти препаратів, терапії й дозрівання неможливо розділити.
  4. Фізичної шкоди не вимірювали. Дослідження не оцінювали кістки, мозок чи сексуальну функцію, хоч ці ризики порушували від початку.
  5. Захворюваність і смертність. Враховуючи смерть і пацієнтів, яких не могли оперувати з медичних причин, автори оцінюють короткострокову серйозну захворюваність і смертність як «можливо, аж до 6–7%».
  6. Погана застосовність. На думку авторів, типова презентація в клініках сьогодні — дисфорія, що почалася після дозрівання, разом із значною психічною хворобою: «дві клінічні картини, які нідерландці явно дискваліфікували». Тож висновки до них не застосовні.

Статтю написали критики переходу молоді, і її слід читати як аргумент, а не як нейтральний огляд. Але кожен пункт можна перевірити за оригінальними статтями, а факти, на яких вона ґрунтується (55 учасників, заміна шкали, смерть, виключені пацієнти, правила відбору), походять із власних звітів нідерландських авторів.

Майкл Біґґс

Історія Біґґса 2023 року (Biggs 2023) доходить подібних висновків іншим шляхом. Він твердить, що «кількість спостережень була значно меншою за 70», що падіння гендерної дисфорії «залежало від непорівнюваних шкал» (бали до й після походили з різних опитувальників) і що результати «оминають одну пацієнтку, яка померла, бо пригнічення дозрівання зумовило ризикованішу вагінопластику». Він додає, що жодне з двох засадничих тверджень ніколи не перевіряли: не було показано, що пригнічення протягом чотирьох років або більше не залишає тривалого ефекту, а оскільки майже всі переходили на гормони, «діагностична» пауза нікого не відсіяла. Протокол також ігнорував зв'язок між дитячою дисфорією і пізнішою гомосексуальністю та вплив пригнічення на сексуальний розвиток.

Біґґс також порівняв нідерландські результати з ранніми результатами британської реплікації, яку клініка Тавісток 2015 року представила власній раді. Він повідомив, що нідерландське поліпшення психологічного функціонування не повторилося в Англії (Biggs 2020), і вказав на ознаки в цих попередніх даних більшої кількості самоушкоджень і більше проблем у дівчат (Carmichael et al. 2021). Ті попередні дані ніколи не публікували в журналі, тож їх не можна перевірити незалежно.

Смерть після операції

Одна молода трансжінка з когорти померла після операції. Її випадок окремо опублікувала амстердамська хірургічна команда (Negenborn et al. 2017). Її блокували від раннього дозрівання, тож її генітальна тканина не розвинулася достатньо для стандартної вагінопластики методом інверсії пеніса. Хірурги використали натомість ділянку кишки — складнішу операцію. У неї розвинувся некротизуючий фасціїт, спричинений стійкою E. coli, і вона померла.

Стаття 2014 року згадує смерть одним реченням як причину неучасті. Критики твердять, що смерть, безпосередньо пов'язану з протоколом (раннє пригнічення, що призвело до ризикованішої операції), слід було трактувати як результат протоколу, а не як відсутні дані. Та сама проблема тканин стосується інших рано заблокованих осіб чоловічої статі; див. Вагінопластика і Сексуальна функція.

Випадіння й відсутні дані

Нідерландські автори не повідомили про статистичні відмінності на початку між 55 учасниками і 15 неучасниками. Критики відповідають, що неучасники — це саме ті люди, чиї результати найважливіші для безпеки, і що «жодної різниці на початку» нічого не говорить про те, як їм було згодом. Та сама проблема проходить через пізніші нідерландські дослідження. У дослідженні кісток van der Loos et al. 2023 взяли участь лише 75 із 143 придатних осіб (52%). У дорослій когорті клініки 36% пацієнтів перестали приходити через кілька років (Wiepjes et al. 2018).

Люди після детранзиції часто порушують це питання з власного досвіду. Кілька кажуть, що просто перестали ходити до клініки й ніколи не були б зареєстровані як такі, що пройшли детранзицію.

Я більше ніколи не говорив із лікарем гендерної клініки після того, як припинив гормони, тож звідки вони взагалі могли знати, що я пройшов детранзицію? —Lurkersquid, жінка після детранзиції

Я також підписував папери, які означають, що мене включено в якесь дослідження, але я досить певен, що зараз мене не реєструють як людину після детранзиції. Тож я не знаю, наскільки реальними можуть бути ці дослідження. Так багато людей після детранзиції просто зникають зі своїх клінік, бо мають пов'язану з ними травму і не хочуть повертатися. —ClydeFallon, жінка після детранзиції

Британська реплікація: Carmichael et al. (2021)

Gender Identity Development Service (GIDS) клініки Тавісток у Лондоні 2011 року розпочала «Early Intervention Study». Її задумали, щоб відтворити нідерландський підхід у 12–15-річних із тяжкою, стійкою дисфорією, з подібними критеріями включення: довічна дисфорія, психологічна стабільність і щонайменше шість місяців оцінки (Carmichael et al. 2021).

Амстердам (de Vries et al. 2011)Лондон (Carmichael et al. 2021)
Вибірка70 із 111 пролікованих, 2000–200844, розпочато 2011–2015
Група порівнянняНемаєНемає
Психологічні проблемиПоліпшилисяБез змін (батьки й самозвіт)
СамоушкодженняОкремо не повідомлялиУ середньому без змін
Гендерна дисфоріяБез змінБез змін
Перейшли на гормони протилежної статі70 із 70 (100%)43 із 44 (98%)
Дані в пізніших точкахПриблизно 41–70 залежно від показника24 через 2 роки, 14 через 3 роки

Автори не виявили «жодних змін у психологічному функціонуванні, якості життя чи ступені гендерної дисфорії». Щільність кісток відставала від однолітків, а побічні ефекти, як-от головний біль, припливи й утома, були частими. Дослідження опублікували в журналі лише 2021 року, через десять років після початку; Біґґс твердить, що затримка відображала розчарування результатами. Повторний аналіз опублікованих даних 2024 року розглянув кожну особу окремо, а не середні по групі. Він виявив, що 15–34% молодих людей «надійно погіршилися», залежно від показника й моменту (McPherson & Freedman 2024).

Отже, найпряміша спроба повторити нідерландське дослідження з подібними правилами відбору не відтворила його психологічної користі. Пізніше американське дослідження 94 молодих людей, які почали блокатори, теж не виявило вимірюваних змін у психічному здоров'ї за два роки, причому 37% даних про депресію були відсутні під час спостереження (Olson-Kennedy et al. 2025; див. Дослідження Olson-Kennedy NIH).

Нідерландська відповідь

Нідерландські клініцисти не відкликали дослідження. У відповіді Левіну й колегам де Фріс твердила, що критики неправильно зрозуміли дослідження, що пізніші коротші дослідження також показали поліпшене або стабільне психологічне функціонування й полегшення гендерної невідповідності, і що ретельну оцінку та поінформовану згоду завжди рекомендували (de Vries 2023). Ширша нідерландська позиція, яку 2026 року повторили Рада зі здоров'я Нідерландів і уряд, полягає в тому, що проблеми, виявлені за кордоном (наприклад, Cass Review в Англії), походять із клінік, які не дотримувалися нідерландської моделі, і тому не стосуються нідерландської допомоги (Міністерство охорони здоров'я, добробуту й спорту 2026).

Як клініки світу відійшли від критеріїв

Голландський протокол швидко поширився. У більшості місць узяли препарати й вікові пороги, але правила відбору послабили або скасували.

Популяція пацієнтів змінилася

Приблизно з 2012 року направлення до підліткових гендерних клінік різко зросли в багатьох країнах, і більшість змістилася до підлітків жіночої статі. Багато з них не мали історії дисфорії в дитинстві й мали інші проблеми з психічним здоров'ям. У першій фінській службі гендеру для молоді 41 із 47 підлітків, оцінених 2011–2013 років (87%), народилися дівчатами, 75% раніше були в спеціалізованій психіатричній допомозі з інших причин, а 64% не мали дитячої гендерної дисфорії, яку вони або їхні батьки пам'ятали б (Kaltiala-Heino et al. 2015). Це ті дві групи — початок після дозрівання й значні психіатричні проблеми, — які виключали нідерландські критерії. Див. Демографічний зсув і Гендерна дисфорія зі швидким початком.

Англія

У GIDS блокатори спершу давали лише в межах Early Intervention Study. Cass Review 2024 виявив, що з 2014 року, до появи будь-яких результатів, блокатори «перейшли з суто дослідницького протоколу до доступності в рутинній клінічній практиці». Їх давали ширшій групі пацієнтів, яка не відповідала б початковим критеріям включення. Огляд також виявив, що оцінка була непослідовною і що інші пояснення страждання, як-от аутизм і травма, часто не досліджували. Див. Тавісток GIDS і Белл проти Тавістока.

Настанови

  • Настанова Endocrine Society 2017 року рекомендувала блокатори за перших ознак дозрівання. За їхнім власним оцінюванням, докази за кожною рекомендацією для підлітків були низької або дуже низької якості. Див. Endocrine Society.
  • WPATH Standards of Care 8 (2022) вимагають «кількох років» стійкого страждання й ретельної оцінки, але не встановлюють вимоги, що дисфорія почалася в ранньому дитинстві. Вони не встановили мінімального віку для гормонів чи більшості операцій. Вікові мінімуми в чернетці 2021 року прибрали перед публікацією. Див. WPATH.
  • Багато американських клінік перейшли до «стверджувальної» моделі, у якій заявлену ідентичність молодої людини приймають, а не досліджують (див. Огляди доказів: модель ствердження).

У Нідерландах

Практика змінилася й у нідерландських клініках. У Лейдені (2010–2018) типовий вік початку блокаторів був 15 для трансдівчат і 16 для трансхлопців — пізно в дозріванні або після нього. Двадцять підлітків залишалися на блокаторах довше запланованого, часто через нестабільні сімейні ситуації, аутизм або депресію (Brik et al. 2020). В амстердамській когорті з 720 осіб медіанний вік початку блокаторів був 16,0 для народжених дівчатами (van der Loos et al. 2022). Двадцятирічний огляд 1 766 дітей і підлітків в Амстердамі виявив різке зростання направлень, зсув до жіночої статі й підвищення віку при прийомі та на початку блокаторів (van der Loos et al. 2023, J Sex Med).

Що описують люди після детранзиції

Люди після детранзиції, яких лікували за межами Нідерландів, часто описують кроки, які мали забезпечити нідерландські критерії, як відсутні: оцінки з кількох сеансів, зігноровану психіатричну історію й батьків, яким казали, що лікування невідкладне.

Хотілося б, щоб хтось міг спростувати твердження, що блокатори не експериментальні й застосовуються послідовно протягом десятиліть. Дуже оманливе твердження, бо голландського протоколу не дотримувалися в інших країнах; його радикально змінили, застосувавши до іншої популяції. Історично його ніколи не використовували, коли в дітей була дисфорія з пізнім початком у підлітковому віці. —Takeshold, жінка після детранзиції

Пам'ятаю, мені було 16 і я пішов до гендерної клініки, і я так боявся, що мене стримуватимуть. Я так хвилювався, що їх турбуватиме те, що я буквально свідчу в суді проти людини, яка мене зґвалтувала, що в мене розлад харчової поведінки, історія депресії й спроб самогубства, тяжка довічна тривога й панічні атаки — але їх це зовсім не турбувало. —Admirable_Treacle_97, жінка після детранзиції

Мені призначили естроген і блокатори дозрівання, коли мені було 16. Лише два одно-годинні прийоми в психіатра в Дитячій лікарні, а потім я отримав зелене світло на початок гормональної терапії. —Dear-Shift-7636, чоловік після детранзиції

Ці розповіді описують лікування, яке порушувало початкові правила: психіатричну нестабільність, мало дослідження й у деяких випадках гормони, розпочаті разом із блокаторами. Див. Психічне здоров'я й гендерна дисфорія, Травма і Поінформована згода.

Блокування в молодому віці: розповіді людей після детранзиції та транслюдей

Люди після детранзиції

Деяким людям після детранзиції дали блокатори в ранньому підлітковому віці, близько до віку й стадії дозрівання, які передбачав протокол. Їхні розповіді зосереджені на тому, як подавали рішення, що не досліджували і що було втрачено.

Сім'я одного коментатора планувала голландський протокол за назвою:

Я отримав блокатори в 12 років, а потім почав низьку дозу тестостерону, що імітувала чоловіче дозрівання. Ми з родиною планували пройти голландський протокол відтоді, як я був досить малим. У мене дуже змішані почуття — у деяких випадках це може бути варте того, але невідомих занадто багато. Мої батьки справді хотіли для мене найкращого й отримували лише стверджувальну інформацію та ресурси. Тепер я 15-річна жінка з низьким голосом і чоловічим обличчям, і нещодавно я вирішив припинити блокатори й Т. Я почуваюся як науковий експеримент і здебільшого просто чекаю, що станеться з моїм тілом. —redactedchicken, коментатор на /r/detrans

Інші описують блокатори як перший крок на шляху, яким їх штовхали йти швидко, щоб вони не пройшли через власне дозрівання:

Я соціально перейшов у 10 років, дуже швидко мене посадили на блокатори, але тестостерон я почав лише приблизно в 15/16. Мій досвід був схожий на ваш: мені казали діяти швидко, щоб я не пройшов через жіноче дозрівання; це також було однією з головних точок, що привели мене до подальшого переходу, мене лише стверджували всі, тож малою дитиною я думав, що це чудово, до недавнього часу. —Empty_Context222, жінка після детранзиції

Хоча це був мій вибір і я усвідомлюю, що принаймні частково за нього відповідальний, я досі такий засмучений, що мені дали блокатори в 14 і ін'єкції тестостерону в 16. Мій мозок не був достатньо розвинутий, щоб повністю зрозуміти (іноді незворотні) зміни, які принесе гормональна терапія, і якби терапевти справді спробували копнути глибше, вони б зрозуміли, що те, що я сплутав із гендерною дисфорією, насправді було лише глибоко вкоріненою травмою й ненавистю до себе. —Luzzenz, жінка після детранзиції

Деякі кажуть, що їм казали, ніби блокатори нешкідливі, що відлунює мовою «повної оборотності» з пропозиції 1996 року:

Я хотів блокаторів дозрівання, коли був молодшим, бо чув, що вони нешкідливі й допоможуть людям, які борються з уявленням про себе, як я. Мені ніколи не розповідали про жодну біологічну шкоду, яку вони можуть завдати. —willow_wind, сумнівається у власному транс-статусі

І деякі вказують, що сам графік протоколу — блокатори з 12 до гормонів у 16 — означає роки пригнічення, а не коротку паузу:

Крім того, комусь довелося б бути на блокаторах близько 5 років між початком дозрівання і моментом, коли він достатньо дорослий, щоб зробити поінформований вибір щодо переходу. Це не можна вважати короткостроковим курсом. —bigbeard61, чоловік, який відмовився від переходу

Транслюди

Транслюди, які отримали блокатори рано або шкодують, що не отримали їх, часто описують їх як лікування, що врятувало їх від найболісніших і найтриваліших наслідків неправильного дозрівання. У найсильнішій формі цей погляд каже, що дозрівання при народженні саме по собі незворотне. Тож відмова в блокаторах — не нейтральний вибір, а підліток, який їх припиняє, все ще може пройти через власне дозрівання.

Дати комусь спосіб не завдати шкоди неправильного дозрівання — це сенс блокаторів. Дати йому можливість вирішити, перш ніж неправильні гормони нав'яжуть йому, чи не так? Якщо ти не даєш комусь те, що він хоче, не змушуй його жити тим, що цілком може зашкодити йому. —ZoeyKaisar, трансжінка (MTF)

Якщо ваша 13-річна дитина страждає від дозрівання, блокатори дозрівання можуть бути безпечним, оборотним варіантом, щоб дати їй час дослідити свою ідентичність без додаткового стресу від небажаних фізичних змін. —Alexzulii, трансчоловік (FTM)

Я знав, що щось є, з 7 років, але тоді я не знав, що бути транс — це взагалі щось. У результаті я пригнічував себе до ранніх двадцятих і був травмований десятиліттям дозрівання. Якби я тоді знав, що це таке, я б не страждав так сильно, і я певен, що зміг би переконати батьків дати мені блокатори дозрівання. —Ok_Delay1124, трансжінка (MTF)

Не кожна трансрозповідь така однозначна. Трансчоловік, який отримав блокатори в 11 або 12 років, був вдячний за них, але також сказав, що не шкодує про ту частину жіночого дозрівання, яку пройшов:

Я цілком це розумію — я зовсім не «шкодую» про жіноче дозрівання. Я пройшов не все, але пам'ятаю, що захоплювався грудьми й такими речами, я радий, що зміг так рано (близько 11–12) отримати гормональні блокатори. —MISOSOOUPE, трансчоловік (FTM)

Де розповіді зустрічаються й розходяться

ПитанняТрансрозповідіРозповіді людей після детранзиції
Що роблять блокатори?Запобігають незворотним змінам неправильного дозрівання; купують часЗупиняють розвиток у вікні, яке не повертається; це не пауза
Чи раннє лікування — перевага?Так: раніше означає менше страждання й кращі фізичні результати згодомРаннє лікування прийшло раніше, ніж вони могли зрозуміти, що вирішують, або дослідити інші причини
Чи були пояснені ризики?Часто описують як безпечні й оборотніЧасто кажуть, що їм сказали, ніби блокатори нешкідливі
А «час подумати»?Час дослідити ідентичність без стражданняЧас використали, щоб підготувати наступний крок, а не поставити його під сумнів

Обидві групи описують те саме лікування, у деяких випадках у тому самому віці, з протилежними результатами. Обидві описують раннє підліткове життя як час, коли рішення доводилося ухвалювати під тиском. Розбіжність у тому, яка помилка гірша: пройти через дозрівання, якого не хотів, чи пропустити те, яке згодом хотів би мати. Нідерландські дослідження не можуть цього вирішити, бо вони ніколи не спостерігали групу, яка не отримувала блокаторів, і зупинилися приблизно в 20 років.

Що нідерландські клініцисти казали відтоді

Нідерландська команда захищала свою початкову роботу, водночас кілька разів попереджаючи, що її не слід застосовувати некритично до сьогоднішніх пацієнтів.

  • 2020: «Певна обережність виправдана». У коментарі в Pediatrics Аннелу де Фріс зауважила, що початковий протокол вимагав «наявності гендерної дисфорії з раннього дитинства». Вона зауважила, що підлітки з історією, що почалася після дозрівання, «ще не брали участі в ранніх оціночних дослідженнях». Вона сказала, що це «порушує питання», чи поширюються позитивні результати на підлітків, які сьогодні «з'являються в переважній кількості», включно зі старшими «можливо, без дитячої історії». Вона зауважила, що деякі історії хвороби описують підлітків, які з'являються пізніше й зрештою проходять детранзицію, і що систематичних досліджень припинення після гормонів чи операції «наразі бракує» (de Vries 2020).
  • 2021: «Ми не знаємо, чи дослідження, які ми робили в минулому, ще можна застосувати до цього часу». Томас Стенсма з амстердамського центру сказав нідерландській газеті Algemeen Dagblad, що «реєструється набагато більше дітей, і до того ж іншого типу», причому народжених дівчатами втричі більше, ніж народжених хлопчиками. Він сказав, що досліджень блокаторів і гормонів у молодих людей мало, «тому це також вважають експериментальним». Він також критикував клініки за кордоном за «сліпе» переймання нідерландського лікування без дослідження власних пацієнтів (англійський переклад через Voorzij). Кілька місяців потому він сказав NRC, що «доказів» моди немає, і що новіші пацієнтки жіночої статі не були більш чи менш гендерно невідповідними, ніж попередні (NRC 2021).
  • 2022–2024: захист досліджень. Де Фріс захищала висновки 2011 і 2014 років від критиків (de Vries 2023), і команда й далі стоїть за протоколом. Вони вказують на свої дані часових тенденцій, які не виявили змін в інтенсивності дисфорії чи психологічному функціонуванні серед амстердамських направлень з 2000 до 2016 року, окрім зсуву в статевому співвідношенні.

Обидві позиції можуть співіснувати: нідерландські клініцисти наполягають, що їхня модель працює для пацієнтів, для яких її створили, а клініки, які послабили критерії, — окрема проблема. Деякі люди після детранзиції читають попередження клініцистів як визнання, що докази ніколи не охоплювали таких людей, як вони.

Автори нідерландських досліджень починають голосно казати, що нинішня суто стверджувальна система не підтримується їхніми висновками через популяційні відмінності, хоч ті самі дослідження використовують майже виключно для її виправдання. —spare_eye, жінка, яка відмовилася від переходу

Новіші нідерландські дані спостереження

Продовження гормонів: van der Loos et al. (2022)

Найбільше недавнє нідерландське дослідження пов'язало записи амстердамської клініки з національним реєстром рецептів (van der Loos et al. 2022, Lancet Child & Adolescent Health).

  • Хто: 720 осіб (69% народжених дівчатами), які почали блокатори до 18 років і потім додали гормони протилежної статі.
  • Результат: Наприкінці 2018 року 704 (98%) мали рецепт на гормони протилежної статі; 16 не мали.
  • Вік: Медіанний вік початку блокаторів був 14,1 для народжених хлопчиками й 16,0 для народжених дівчатами. Наприкінці спостереження медіанний вік був лише близько 20 і 19.
  • Без предикторів: Вік, стадія дозрівання, рік першого візиту й видалення гонад не передбачали припинення.

Автори назвали результат заспокійливим. Його обмеження значні:

  • Рецепт не є мірою користі. Дослідження порахувало застрахований рецепт на одну дату. Воно не вимірювало, чи люди приймали ліки, ані їхнього самопочуття, задоволення чи жалю.
  • Спостереження було коротким. В амстердамській дорослій когорті жаль з'являвся в середньому приблизно через 11 років після початку гормонів, з діапазоном від приблизно 4 до 22 років (Wiepjes et al. 2018). Більшість учасників дослідження 2022 року не досягли цієї точки.
  • Гонадектомія змушує продовжувати. Людям, яким видалили яєчники чи яєчка, потрібен статевий гормон довічно для захисту кісток. Постійний рецепт не показує, що вони й далі підтримують свій перехід.
  • Порахували лише тих, хто дійшов до гормонів. Усіх, хто припинив після самих блокаторів, виключили.
  • Інші дані відрізняються. Американське дослідження військових медичних записів виявило, що близько 3 з 10 припинили гормони протягом чотирьох років (Roberts et al. 2022).

Деякі транскоментатори цитують високі показники продовження як доказ того, що підлітки, які починають лікування, рідко змінюють думку. Люди після детранзиції, які обговорювали дослідження, коли воно вийшло, питали, що насправді вимірювали 98%:

На мою думку, найбільшою проблемою була б причина продовження. Чи продовжували учасники лікування через задоволення, чи тому що відчували, що мусять продовжувати через проблеми розвитку, соціальні чи медичні? —OnceBitten8240, жінка після детранзиції

Припинення блокаторів

Нідерландські дослідження повідомляють, що дуже мало підлітків припиняють блокатори:

  • 1,4% тих, хто почав блокатори у 20-річному амстердамському огляді, припинили, здебільшого тому що їхня дисфорія зникла (van der Loos et al. 2023, J Sex Med).
  • 3,5% (5 із 143) у Лейдені припинили, бо більше не хотіли гендерного лікування. Їхні причини включали відчуття небінарності, закоханість і сімейні чи особисті проблеми (Brik et al. 2020).

Самі лейденські автори писали, що високий перехід на гормони може відображати критерії відбору, які вибирають підлітків із дуже великою ймовірністю продовження, і що їхнє дослідження не могло показати, чи самі блокатори роблять стійкість імовірнішою.

Інші нідерландські дослідження результатів

Інші амстердамські спостереження виявили, що щільність кісток хребта в народжених хлопчиками все ще була нижчою за рівень до лікування для віку після приблизно 12 років гормонів (van der Loos et al. 2023); що жодна з 29 трансжінок, заблокованих у ранньому дозріванні, не мала зрілих сперматозоїдів під час операції (de Nie et al. 2022); і що жаль дорослих після гонадектомії становив 0,3–0,6%, порахований лише як відновлення гормонів статі при народженні, причому 36% пацієнтів більше не приходили (Wiepjes et al. 2018). Ці питання розглянуто на сторінках Блокатори статевого дозрівання, Фертильність і Жаль щодо переходу.

Огляд Ради зі здоров'я Нідерландів (2026)

Після двох пропозицій у нідерландському парламенті міністерка охорони здоров'я попросила Раду зі здоров'я Нідерландів (Gezondheidsraad) переглянути гендерну допомогу молоді. Її рекомендація, опублікована 30 червня 2026 року, охоплює блокатори й гормони протилежної статі для осіб молодше 18 років, але не операції (Gezondheidsraad 2026). Її головні висновки:

  • Нідерландська гендерна допомога молоді «ретельно організована», з широкою фазою дослідження, і відповідає нідерландській правовій рамці.
  • Лікування досягає своїх задуманих фізичних ефектів. Є «ознаки певного поліпшення» психічних результатів, а поточні дані про небажані ефекти не викликають занепокоєння.
  • Вплив на когніцію й фертильність досліджено недостатньо, і бракує довгострокових даних.
  • Нідерландські дослідження показують, що від 0% до 3,5% припиняють гормони, розпочаті в неповнолітті, і жалю не виявлено. Але кількість людей із жалем «не можна належно встановити» через коротке спостереження й «значне випадіння» в дослідженнях. Рада також бачила ознаки, що деякі з тих, хто припиняє або шкодує, не кажуть про це своїм постачальникам допомоги.
  • Міжнародна практика, що посилається на нідерландський протокол, «не завжди узгоджується» з нинішньою нідерландською моделлю, і неясно, чи інші країни приділили достатньо уваги дослідженню й психологічній підтримці.

Рада не рекомендувала змінювати організацію допомоги, аргументуючи, що й бездіяльність може зашкодити психічному здоров'ю. Вона рекомендувала більше дослідження гендерних питань у первинній медицині та звичайній психіатричній допомозі, чіткіші правила щодо діагнозу й оцінки здатності молодої людини дати згоду, багатоцентрові дослідження зі спостереженням «глибоко в доросле життя» у вибірках, що відображають недавні направлення, і національний стандартизований моніторинг, частково для відстеження припинення, жалю й детранзиції. Вона також рекомендувала дослідження досвіду й потреб у допомозі тих, хто припиняє або шкодує, зокрема поза спеціалізованими гендерними центрами. Нідерландський уряд прийняв рекомендацію в жовтні 2026 року (Міністерство охорони здоров'я, добробуту й спорту 2026).

Нідерланди, отже, обрали інший шлях, ніж Англія, Швеція й Фінляндія, які обмежили блокатори після власних оглядів доказів (див. Огляди доказів). Сам текст нідерландської ради приймає багато прогалин, які вказали критики: немає довгострокових даних, невідомі показники жалю, значне випадіння й пацієнти, які залишають допомогу, не бувши порахованими.

Люди після детранзиції, які повернулися до нідерландських клінік по допомогу, описують систему, яка їх не чекала:

Я зв'язалася з гендерною терапевткою, і мені довелося пояснювати їй, чому я шкодую про свій перехід. На щастя, жінка, яка була моєю терапевткою, була дуже милою, але було дуже очевидно, що вона гадки не мала, що жаль — це річ. Вона сказала мені, що менше 1% мають жаль, тож, очевидно, я була для неї дуже цікавим випадком. —MoonKitten7, жінка після детранзиції

Що це означає

  • Піонерське, але обмежене. Нідерландські дослідження були першими проспективними даними про пригнічення дозрівання при дисфорії. Вони також були малі, неконтрольовані, з однієї клініки й зупинилися приблизно в 20 років. Їхні головні висновки оспорюють на перевірюваних підставах: змінений опитувальник, користь, яку не можна відокремити від терапії й дозрівання, і фінальна вибірка, що виключила тих, хто не міг завершити шлях, зокрема одну пацієнтку, яка померла.
  • Єдина близька реплікація не вдалася. Британське дослідження з подібними критеріями не виявило психологічного поліпшення, а повторний аналіз виявив, що значна меншість погіршилася.
  • Критерії мали значення — і їх відкинули. Протокол створили для підлітків із раннім початком, психологічно стабільних і добре підтримуваних. Пацієнти, які рухали зростання направлень після 2012 року, часто не відповідали жодному з цих критеріїв, і багато клінік усе одно їх лікували. Нідерландські клініцисти, Cass Review і Рада зі здоров'я Нідерландів усі закликали досліджувати цю новішу групу.
  • Продовження — не те саме, що користь. Недавні нідерландські дані показують, що майже всі, хто починає блокатори, переходять на гормони, і майже всім близько 20 років усе ще призначають гормони. Це не показує, що їм краще, і не охоплює пізніший жаль чи тих, хто залишив допомогу.
  • Що невідомо. Жодне дослідження не спостерігало пацієнтів нідерландського протоколу до середнього віку щодо психічного здоров'я, сексуальної функції, фертильності, переломів кісток чи детранзиції. Жодне дослідження не порівнювало їх із подібними підлітками, які не отримували блокаторів.

Пов'язані сторінки

Джерела
  • Abbruzzese, E., Levine, S. B. & Mason, J. W. (2023). The Myth of "Reliable Research" in Pediatric Gender Medicine: A critical evaluation of the Dutch Studies—and research that has followed. Journal of Sex & Marital Therapy, 49(6). джерело.
  • Biggs, M. (2020). Gender Dysphoria and Psychological Functioning in Adolescents Treated with GnRHa: Comparing Dutch and English Prospective Studies. Archives of Sexual Behavior, 49(7), 2231–2236. джерело.
  • Biggs, M. (2023). The Dutch Protocol for Juvenile Transsexuals: Origins and Evidence. Journal of Sex & Marital Therapy, 49(4), 348–368. джерело.
  • Brik, T. et al. (2020). Trajectories of Adolescents Treated with Gonadotropin-Releasing Hormone Analogues for Gender Dysphoria. Archives of Sexual Behavior. сторінка дослідження, джерело.
  • Carmichael, P. et al. (2021). Short-term outcomes of pubertal suppression in a selected cohort of 12 to 15 year old young people with persistent gender dysphoria in the UK. PLOS ONE. сторінка дослідження, джерело.
  • Cass, H. (2024). Independent review of gender identity services for children and young people: Final report. сторінка дослідження, джерело.
  • Cohen-Kettenis, P. T. & van Goozen, S. H. M. (1998). Pubertal delay as an aid in diagnosis and treatment of a transsexual adolescent. European Child & Adolescent Psychiatry, 7, 246–248. джерело.
  • Cohen-Kettenis, P. T., Delemarre-van de Waal, H. A. & Gooren, L. J. G. (2008). The treatment of adolescent transsexuals: changing insights. Journal of Sexual Medicine, 5(8), 1892–1897. джерело.
  • Coleman, E. et al. (2022). Standards of Care for the Health of Transgender and Gender Diverse People, Version 8. International Journal of Transgender Health. сторінка дослідження, джерело.
  • de Nie, I. et al. (2022). Histological study on the influence of puberty suppression and hormonal treatment on developing germ cells in transgender women. Human Reproduction. сторінка дослідження, джерело.
  • de Vries, A. L. C. et al. (2011). Puberty suppression in adolescents with gender identity disorder: a prospective follow-up study. Journal of Sexual Medicine. сторінка дослідження, джерело.
  • de Vries, A. L. C., McGuire, J. K., Steensma, T. D., Wagenaar, E. C. F., Doreleijers, T. A. H. & Cohen-Kettenis, P. T. (2014). Young adult psychological outcome after puberty suppression and gender reassignment. Pediatrics, 134(4), 696–704. джерело.
  • de Vries, A. L. C. (2020). Challenges in Timing Puberty Suppression for Gender-Nonconforming Adolescents. Pediatrics, 146(4), e2020010611. джерело.
  • de Vries, A. L. C. (2023). Ensuring Care for Transgender Adolescents Who Need It: Response to 'Reconsidering Informed Consent for Trans-Identified Children, Adolescents and Young Adults'. Journal of Sex & Marital Therapy, 49(1), 108–114. джерело.
  • Delemarre-van de Waal, H. A. & Cohen-Kettenis, P. T. (2006). Clinical management of gender identity disorder in adolescents: a protocol on psychological and paediatric endocrinology aspects. European Journal of Endocrinology, 155(Suppl 1), S131–S137. джерело.
  • Gezondheidsraad (Health Council of the Netherlands) (2026). Transgenderzorg voor jongeren (Transgender care for young people). Publication 2026/12. джерело.
  • Ministry of Health, Welfare and Sport (2026). Beleidsreactie op advies Transgenderzorg voor jongeren (Government response to the Health Council advice). джерело.
  • Gooren, L. & Delemarre-van de Waal, H. (1996). The feasibility of endocrine interventions in juvenile transsexuals. Journal of Psychology & Human Sexuality, 8(4), 69–74. джерело.
  • Hembree, W. C. et al. (2017). Endocrine Treatment of Gender-Dysphoric/Gender-Incongruent Persons: An Endocrine Society Clinical Practice Guideline. Journal of Clinical Endocrinology & Metabolism. сторінка дослідження, джерело.
  • Kaltiala-Heino, R. et al. (2015). Two years of gender identity service for minors: overrepresentation of natal girls with severe problems in adolescent development. Child and Adolescent Psychiatry and Mental Health. сторінка дослідження, джерело.
  • McPherson, S. & Freedman, D. E. P. (2024). Psychological Outcomes of 12–15-Year-Olds with Gender Dysphoria Receiving Pubertal Suppression in the UK: Assessing Reliable and Clinically Significant Change. Journal of Sex & Marital Therapy, 50(3), 315–325. джерело.
  • National Institute for Health and Care Excellence (2020). Evidence review: Gonadotrophin releasing hormone analogues for children and adolescents with gender dysphoria. джерело.
  • Negenborn, V. L. et al. (2017). Lethal Necrotizing Cellulitis Caused by ESBL-Producing E. Coli after Laparoscopic Intestinal Vaginoplasty. Journal of Pediatric and Adolescent Gynecology, 30(1). джерело.
  • NRC (2021). Zijn de zorgen over transjongeren bij de genderpoli terecht? (interview with Thomas Steensma). джерело.
  • Olson-Kennedy, J. et al. (2025). Mental and Emotional Health of Youth after 24 months of Gender-Affirming Medical Care Initiated with Pubertal Suppression. medRxiv (preprint). сторінка дослідження, джерело.
  • Roberts, C. M. et al. (2022). Continuation of Gender-affirming Hormones Among Transgender Adolescents and Adults. Journal of Clinical Endocrinology & Metabolism. сторінка дослідження, джерело.
  • Teteleptal, B. (2021). Interview with Thomas Steensma, Algemeen Dagblad, 27 February 2021 (English translation by Voorzij). джерело.
  • van der Loos, M. A. T. C. et al. (2022). Continuation of gender-affirming hormones in transgender people starting puberty suppression in adolescence: a cohort study in the Netherlands. Lancet Child & Adolescent Health. сторінка дослідження, джерело.
  • van der Loos, M. A. T. C. et al. (2023). Children and adolescents in the Amsterdam Cohort of Gender Dysphoria: trends in diagnostic- and treatment trajectories during the first 20 years of the Dutch Protocol. Journal of Sexual Medicine, 20(3), 398–409. джерело.
  • van der Loos, M. A. T. C. et al. (2023). Bone Mineral Density in Transgender Adolescents Treated With Puberty Suppression and Subsequent Gender-Affirming Hormones. JAMA Pediatrics. сторінка дослідження, джерело.
  • van der Loos, M. A. T. C. (2024). The Dutch Protocol: Coming of Age (doctoral thesis, Vrije Universiteit Amsterdam). джерело.
  • Wiepjes, C. M. et al. (2018). The Amsterdam Cohort of Gender Dysphoria Study (1972–2015): Trends in Prevalence, Treatment, and Regrets. Journal of Sexual Medicine. сторінка дослідження, джерело.

Останнє оновлення: · 1 перегляд

Запропонувати статтю чи покращення

Помітили, що на цій сторінці чогось бракує, щось незрозуміле чи неправильне, або маєте ідею для пов’язаної статті? Повідомте нам, і ми розглянемо.

Лише якщо бажаєте отримати відповідь

Пов'язані сторінки: